П'ятниця, 06 грудня, 2019



Прес-конференція: "Наслідки і очікування від нового Закону про вибори".

У прес-центрі «Главкому» експерти аналізували логіку та наслідки нового «Закону про вибори» та політичні технології, які можуть бути застосовані під час парламентських виборі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учасники прес-конференції:

Ігор  Когут - голова Лабораторії законодавчих ініціатив

Сергій Таран – директор Міжнародного інституту демократій

 

 

Ігор Когут: «Змішана система була способом компромісу в самій більшості, бо треба було пообіцяти кілька округів і комуністам, і блоку Литвина»

Вчора ухвалено в цілому закон про вибори народних депутатів України під авторством Руслана Князевича. Якщо говорити про позитиви, то в першу чергу ми маємо визначеність. Принаймні, є перспектива того, що дуже швидко спікер Верховної Ради підпише цей закон. Єдине, що Головне юридичне управління Верховної Ради має пересвідчитися, чи всі норми закону відповідають Конституції. Бо йшлося про низку сумнівних з точки зору Конституції положень – це, по-перше, одночасне балотування у списку і в окрузі. По-друге, спосіб голосування українців закордоном звужував виборчі права, тому що за останньою редакцією 40 тисяч людей, які переважно ходять на вибори закордоном, все рівно мали би право голосувати тільки за список, за пропорційну частину. Якщо є сумнівні питання з точки зору конституційності, то голова Верховної Ради може не підписати цього законопроекту, хоча він чітко заявив, що він є наслідком компромісу між опозицією і більшістю.

Компроміс, який мав місце в парламенті, стосувався переважно технологічної складової закону. В політичних питаннях опозиція пішла на поступки, не наполігши на вигідній для неї пропорційній системі закритих списків. Для БЮТ в сьогоднішній політичній системі та ситуації з рейтингами найбільш вигідна пропорційна система закритих списків. Відповідно, для партії влади вона дуже невигідна, бо для них це означає елементарна поразка, і запровадження змішаної системи – спосіб цієї поразки уникнути. В змішаній паралельній системі, коли є мажоритарна складова, в умовах України є багато підстав для того, щоб впливати на волевиявлення громадян в різні способи, які не відповідають закону.

Компроміс щодо технологічної частини в першу чергу відображає позицію Венеціанської комісії. Наприклад, з приводу того, коли мають буди оприлюднені округи. В законопроекті Єфремова передбачалося за 110 днів, тут нам обіцяють – за 175, що є доволі прийнятною нормою. Але наскільки округи різатимуться під кампанії, які вже ведуться визначеними партією влади особами, покаже звичайна географія. Якщо вони нарізатимуться, не враховуючи цілісність адміністративно-територіальних одиниць, чи будуть якісь апендикси та наворочена система кордонів, це буде першою підставою сумніватися, що ці округи сформовані відповідно рівності можливостей.

Погодилися на те, що кількість виборців у дільниці має бути 1 500. Це означає, що виборчий процес можна організувати більш-менше нормально, здійснити відповідний контроль, в тому числі і за списками виборців. Хоча залишається норма, що в день голосування через суд можна внести себе у список виборців, це не є найкращим позитивом. Але така кількість виборців на дільниці може полегшити процедуру голосування. Залишається питання інфраструктури, чи зможемо ми забезпечити відповідні приміщення для того, щоб діяла ця норма. Це не завжди просто, бо навіть така підстава, що не було світла в селі, давала можливість відмінити результати голосування на виборах.

Виборче законодавство – це особливий закон не тільки через те, що завдяки йому ми обираємо та змінюємо владу, а ще й тому, що під дію цього закону одночасно потрапляють 36,6 мільйонів громадян України.

Не відбулося компромісу по політичним питанням. Ми маємо досвід 1998 та 2002 років, коли у парламенті більшість формувалася не на підставі підтримки політичних партій, а на підставі включення (часом під тиском) людей у більшість. Спрогнозувати, що ситуація буде розвиватися в такий самий спосіб, досить просто.

Змішана система була способом компромісу в самій більшості, бо треба було пообіцяти кілька округів і комуністам, і блоку Литвина, залишити пропорційну систему. Зрештою одномандатні округи – це ресурс влади для отримання додаткових мандатів в парламенті. Питання в тому, як ці округи будуть нарізатися, бо різниця в кількості виборців не може перевищувати 12%. Аргументуючи густиною населення на сході, в Донбасі, Дніпропетровську, Луганську, очевидно будуть намагатися створити там більшу кількість виборчих округів, а відповідно - більшу кількість мандатів. Знаючи політичні преференції українського виборця на сході, на заході України, ми чудово розуміємо, які це буде мати наслідки.

Підвищення виборчого бар’єру теж є політичним питанням, по якому не вдалося досягти компромісу. Це означає доволі жорстку консервацію парламенту в стані, який ми сьогодні маємо, оскільки пройти 5-тивідсотковий бар’єр сьогодні може незначна кількість партій. Можна говорити про Партію регіонів, «Батьківщину», «Фронт змін», Комуністичну партію, «УДАР». Для таких середовищ, як, наприклад, «Свобода», це є порогом, який їм дуже важко буде подолати. Себто очікувати, що в парламенті з’являться нові радикалізовані чи більш визначені ідеологічно середовища, вже не слід.

Політичне питання виборчих блоків було спровоковане недавньою історією блоків «Наша Україна» та Блоку Юлії Тимошенко, що є прямою відповіддю на ці питання. Можна було знайти кращий компроміс, створивши різний виборчий бар’єр для партій і для блоків, що є нормальною європейською практикою. Блоки мали би слугувати об’єднанню різних політичних середовищ і формуванню потужніших політичних партій. Мусимо констатувати, що зараз ні законодавство про політичні партії, ні законодавство про їх фінансування, ні амбіції політиків не дозволяють говорити про те, що блоки мають перспективу пізніше перетворюватися в сильні політичні середовища. А цей закон нас ще більше відділяє від формування більш чіткої, строгої, структурованої, ідеологічно базованої партійної політичної системи. Ми не отримуємо аспектів внутрішньопартійної конкуренції, що можна було забезпечити регіональними відкритими списками.

Про модифіковану і дещо модернізовану систему формування виборчих комісій, теж можна сказати як про певний компромісний варіант. Опозиція не мала шансів вплинути на політичні питання (виборча система, бар’єр, блоки) – це здача позицій. З іншого боку, опозиція спромоглася вплинути на ряд важливих питань технологічного характеру. І одне, і друге має зазначення, тому хоч це і не нічия, але і не суха поразка опозиції. У партії влади дуже багато переваг, вона спромоглася нав’язати свій дискурс та позицію, навіть намагаючись прикрасити це в демократичні форми пошуку компромісів і консенсусу. Себто воля Президента в цій країні має значення. Найобразливіше те, що до парламенту можуть не потрапити цікаві і важливі політики.

У роботі самих депутатів буде простежуватися певна нерівномірність, тому що одні представлятимуть округ, і їм потрібно буде постійно працювати, їздити. А інші будуть насолоджуватися вінцем своєї участі у списку. На жаль, вирішення проблеми представництва є половинчастою. Дуже часто експерти говорять, що сьогодні парламент репрезентований дуже незначною кількістю регіонів, можемо говорити про домінування Києва, Донецька, Львова. Пропорційна система відкритих регіональних списків дала б можливість створити більш-менш рівномірне представництво. Зрештою, мажоритарні округи так само дають можливість регіонам бути представленими. Тобто, немає хороших і поганих систем, є способи реалізації тих чи інших систем в певній політичній культурі. У нашій політичній культурі будь-яка виборча система є корупційною. Тому я би боявся переконувати людей в тому, що потрібні відкриті регіональні списки. Так, це реформа та модернізація, але гарантувати ніхто нічого не може.

Сергій Таран: «В опозиції є один шанс виправити так званий компроміс, висунувши єдиного кандидата по мажоритарних округах»

Українська дискусія цікава тим, що компроміс було досягнуто навколо того, скільки адмінресурсу можна використовувати владі. Опозиція виторгувала не так багато, зокрема по пропорційній частині виборів можна буде пройти без адмінресурсу. А влада, по суті з самого початку поставивши таку умову, взяла для себе право використовувати цей адмінресурс на мажоритарних округах, де фактично не буде жодного контролю над волевиявленням виборців. Тобто, компроміс було досягнуто таким чином, що опозиція має шанс отримати більш-менш нормальний результат за пропорційною системою, а влада залишає за собою право робити те, що вона хоче, по мажоритарним округам.

Це серйозна проблема, бо насправді величезна увага міжнародних спостерігачів, експертів і ЗМІ буде прикута насамперед до виборів по пропорційній системі, де буде найбільша інтрига з тим, які партії пройдуть. Але іронія в тому, що майбутня парламентська більшість визначатиметься саме мажоритарниками, більшість яких стануть «тушками» і перейдуть у більшість із фракцією влади, навіть попри те, що мали опозиційні гасла. Саме на мажоритарних округах відбуватиметься найбільше використання адмінресурсу, тому що там це зробити завжди легше. Нагадаю, що під час схожої виборчої системи, яка існувала за часів Кучми, по деяких округах взагалі складалася парадоксальна ситуація, зокрема на східній Україні. Там виборці могли голосувати за опозиційну партію (тоді це була КПУ) за пропорційною системою, а на місцях по мажоритарній системі за свого народного кандидата – представника або від влади, або від великого капіталу, теоретично за прямого ідеологічного супротивника комуністів. Саме тому, що на мажоритарних округах можна було найлегше підкупити виборців і найлегше використати адмінресурс. Схожу систему ми матимемо зараз.

Якщо говорити про загальні наслідки цього закону про вибори, то, по-перше, роль партії стане все меншою і меншою. Партія як механізм колективної відповідальності, як механізм представництва певних верств населення втрачає сенс. По мажоритарних округах можуть іти самовисуванці. На тлі падіння довіри до всіх політичних сил для кандидатів набагато цікавіше буде іти нібито незалежно. Крім того, зараз у Верховній Раді більшість формується окремими депутатами і роль фракцій, партій фактично зведена до нуля. Не кажучи вже про те, що половина депутатів взагалі обиратимуться не через партійні списки, а через мажоритарку.

По-друге, ми так і не отримали у новій виборчій системі те, що обіцяли всі без винятку політичні сили, - відкритих списків. Тобто, системи, за якої виборці могли б впливати на порядок кандидатів у депутати у партійному списку. Ці обіцянки виявилися порожніми, можливо, це була ціна компромісу. Отже, важливим наслідком цієї виборчої системи є те, що політична відповідальність кандидатів та політиків у Верховній Раді буде значно меншою, аніж є навіть зараз. Це поглиблюється тим, що ми не маємо механізму відкликання народного депутата. Хоча це було б дуже логічно, і ми не мали б ту ситуацію, коли кандидати в депутати ідуть під одними гаслами, а в парламенті поводять себе зовсім по-іншому. Відсутність механізму відкликання народного депутата – це дуже серйозний недолік нинішньої виборчої системи.

По суті, новий закон, якщо брати пропорційну, а особливу мажоритарну частину, - це фабрика «тушок», яка стимулює депутатів змінювати свої партійні кольори. Але це зрозуміло, бо для партії влади за нинішнього рівня підтримки іншого способу отримати більшість у Верховній Раді фактично немає. Тому і був створений новий закон, а опозиція пішла на це тому, бо її лідери сподіваються по пропорційній системі знову опинитися в парламенті. Так і була досягнута межа компромісу. Зрештою це все призведе до подальшого падіння довіри до політичного класу. На майбутніх виборах гроші та адмінресурс стануть визначальними, ідеологія буде мінімізуватися.

В опозиції є один шанс виправити той так званий компроміс, який деякі лідери опозиції називають перемогою, висунувши єдиного кандидата по мажоритарних округах. Новий закон про вибори передбачає дуже цікавий механізм, коли влада зможе виграти вибори в мажоритарних округах без застосування адмінресурсу навіть там, де вона не має підтримки громадян. Ця ситуація буде тоді, коли по мажоритарному округу піде один кандидат, а від опозиції – багато кандидатів, які більшість голосів розберуть на себе. Згадайте вибори Черновецького в Києві, який застосував цей механізм і по суті був обраний меншістю. Відповідальність за те, що він став мером, великою мірою несе опозиція, яка виставила дуже багато кандидатів. Безперечно, цей механізм влада буде використовувати на виборах і продукуватиме таких собі маленьких черновецьких навіть там, де не має шансів виграти. Для опозиції буде величезним політичним та моральним викликом – виставити єдиного кандидата по кожному округу. Інакше шансів у неї немає.

Ігор Когут: При 5% бар’єрі дуже багато виборців втратять свої голоси. Але при цьому вони ще й підуть на користь лідерів виборчої кампанії. Напевне, активізується один із методів антиагітації ще з 1998 року, коли закликали не голосувати за ту чи іншу політичну силу, бо «вона не пройде».

Які труднощі чекають на виборців через новий закон?

Сергій Таран: Стратегічні труднощі в тому, що вони можуть взяти ковбасу чи піддатись на адмінресурс, а отримають владу, яка нічого кращого їм не принесе. Сам процес виборів для них нічого поганого не означає. Хтось занесе гречку, хороше пообіцяє… Новий закон принесе виборцям безвідповідальну владу.

Ігор Когут: Звичайно, будуть два довжелезні бюлетені із великою кількістю кандидатів та простирадлом із партій, та ми вже це проходили. Але те, що людині потрібно буде зробити вибір між своїм сумлінням і тим, щоб не втратити свій голос, - це буде найбільш складним моментом.

Пане Сергію, які партії мають шанс пройти до наступного складу парламенту?

Сергій Таран: Крім Партії регіонів, безперечно, потрапить «Батьківщина» та «Фронт змін». Має великі шанси Кличко, бо там йде серйозна динаміка. Є шанси у Компартії та «Свободи», але вони великою мірою будуть залежати від партії влади. Їхнє перетинання 5% бар’єру є маргінальним, на межі, при цьому ні та, ні інша партія не має достатніх ресурсів для контролю за волевиявленням виборців. Тому доля для цих двох політичних сил великою мірою буде не в руках виборців, а в руках влади, яка може дати або не дати їм можливість потрапити до парламенту.

Не треба забувати, що за рахунок мажоритарних округів до парламенту можуть потрапити не лише нові політичні сили, а й старі, про які ми вже почали забувати. Що заважає таким чином пройти деяким знаковим особистостям від Соцпартії або від СДПУ(о)? Нічого. Вони мають достатній фінансовий ресурс, який дозволить досягти певного компромісу з владою.

Пане Ігоре, Сергій вважає, що більшість формуватимуть «тушки». Ви теж так вважаєте, чи у опозиції є шанс?

Ігор Когут: Якби була пропорційна система з відкритими списками, то був би шанс і у опозиції сформувати більшість. За цією виборчою системою, не знаю, наскільки треба перемогти сумлінню виборців, щоб був якийсь шанс не у Партії регіонів.

Сергій Таран: Дуже важливий нюанс – у Партії регіонів не буде своєї більшості. Це буде ПР плюс «тушки», які стануть визначальними.

Як відреагує Венеціанська комісія та міжнародна спільнота на наш новий закон?

Ігор Когут: З приводу виборчої системи, швидше всього, реакції не буде, лише нагадають, що країни обирають їх самі. Можуть бути зауваження з приводу процедурного аспекту, як він готувався. Я не можу передбачити конкретну реакцію Венеціанської комісії. Думаю, традиційно похвалять за одне, поганьблять за інше.

Сергій Таран: Дуже важко лаяти після того, як і влада, і опозиція разом ухвалили цей закон.

 

 

 

Новини

  • 1
  • 2
  • 3
  • 4

Архів новин

2019
грудня
MoTuWeThFrSaSu
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Мiжнародний Iнститут Демократiй © 2012
Сайт виготовлено в компанії SolTech