Понеділок, 09 грудня, 2019



Внутрішньовидова боротьба у закритій банці української політики

Коли стихли баталії у Верховній Раді, і, нарешті, ніхто не сумнівається в тому, що вибори відбудуться 30 вересня, між штабами "помаранчевих" та "біло-синіх" запанувала тиша. Однак тиша ця уявна.

 

Частина 1: ПР, СПУ та КПУ

Коли стихли баталії у Верховній Раді, і, нарешті, ніхто не сумнівається в тому, що вибори відбудуться 30 вересня, між штабами "помаранчевих" та "біло-синіх" запанувала тиша. Однак тиша ця уявна.

Насправді саме у цей час відбуваються найсерйозніші баталії, - але не між тими, хто публічно позиціонує себе як "влада" і "опозиція", а всередині партійних таборів – між тими, хто з телеекранів та шпальт газет постають як завзяті соратники та вірні партнери.

Свого часу основоположники більшовизму, які приділяли чимало часу теорії та практиці партійного будівництва, наголошували, що у партіях основні зусилля витрачаються не на боротьбу між партіями, а всередині партій, майже за принципом Чарльза Дарвіна, який твердив, що внутрішньовидова боротьба завжди жорсткіша від зовнішньовидової.

Тому тут не варто шукати чогось особливого і притаманно винятково для українських політиків.

Однак ці процеси дуже суттєво впливають на політику загалом, а, отже, є суспільно важливими. Спробуємо з’ясувати, що саме зараз відбувається так би мовити "за лаштунками" в стані основних політичних гравців на українській політичній сцені.

Партія Регіонів: тінь Кушнарьова

Партія регіонів завжди видавалася найбільш монолітною структурою в українському політикумі. Цьому було чимало причин: походження з одного регіону переважно більшості лідерів партії, пов’язаний бізнес та однакові способи його ведення.

Однак нині ситуація змінилася: протистояння в середовищі регіоналів досягло свого піку, водночас, на відміну від націонал-демократів, регіонали не втратили здатності ховати внутрішньопартійні проблеми від чужих очей.

Основні вісі протистояння відомі: Віктор Янукович – Рінат Ахметов. Особливо помітними розбіжності між цими лідерами регіоналів стали під час політичної кризи.

Відомо, що Рінат Ахметов очолив так зване "помірковане крило" у регіоналів, які були готові до компромісів з президентом Ющенком, розуміючи всі негативні наслідки насамперед для свого бізнесу у разі, якщо ситуація буде розвиватися неконтрольовано і дійде до силового варіанту.

Натомість, Янукович, якому є що втрачати – реальну владу без жодних гарантій на повернення – готовий був йти до кінця. При цьому він отримав повну підтримку партнерів по коаліції – соціалістів та комуністів.

Тепер, коли питання про дострокові вибори вирішене, Ахметов бере під повний контроль виборчу кампанію на тій підставі, що він її особисто фінансує. Логічно, що основу менеджерську позицію у штабі ПР посяде Борис Колесніков – людина стовідсотково віддана найбагатшому в Україні бізнесмену.

Виглядає, що власник клубу "Шахтар" серйозно впливатиме і на формування передвиборчих списків, хоча прем’єр безумовно матиме в них свою квоту.

Загалом, здається, що у списках регіоналів чимало місця. Тим більше, що у список до парламенту минулого скликання на позиції після 120-го місця потрапило чимало випадкових людей – мало, хто очікував, що ці місця в ПР стануть прохідними. Але регіоналам треба виконати свої зобов’язання перед численними "перебіжчиками" та високими посадовцями, які в часи кризи стали на бік прем’єра.

Крім того, до списку прагнутиме потрапити чимало інших груп "кучмістів": такі персонажі як Табачник, Кузьмук, Медведчук, Кравчук (останній вже виявляв бажання потрапити до списку регіоналів), навряд чи відмовляться від депутатських мандатів.

І чому б, - а, власне, чому ні? – самому Леоніду Даниловичу не спробувати повернутися у велику політику?

Регіонали досі відчувають кадровий голод, і тому будуть підбирати кваліфіковані кадри, посилюючи тим самим внутрішню конкуренцію. Дві групи впливу можуть навмисно шукати союзників ззовні для посилення власних позицій всередині партії.

Щоправда, залишається нез’ясованим як зреагує виборець на появу у списках ПР одіозних осіб з минулого.

Багато хто схильний вважати початком важко прихованого протистояння між Ахметовим та Януковичем ще "доуказні" часи, коли Янукович набирав ваги, демонструючи країні свою силу. Тоді у ПР почала точитися гостра боротьба між фракцією в парламенті, яку контролював Ахметов, та урядом, який очолював Янукович. Тоді ж сталося таємниче убивство Кушнарьова, причина якого, за однією з найпопулярніших версій, стала боротьба всередині Партії регіонів.

Однак, причини суперечностей між Ахметовим та Януковичем значно глибші. Сьогодні Ахметову – одному з найбагатших людей Європи, - потрібна політична стабільність, невтручання у власний бізнес з боку української влади та гарний імідж на Заході, де сконцентровані ринки збуту продукції його заводів.

Інтереси Януковича інші за природою. Його сила – це підтримка значної частини громадян на Півдні та Сході України, а також добрі стосунки з Кремлем, які попри окремі сірі сторінки – залишаються одними з найкращих для українських політиків.

Як це не дивно, але досягти своїх інтересів Ахметов найкраще може в союзі не з Януковичем, а з Ющенком, який залюбки гарантуватиме йому просування на Захід, якщо той відмовиться від нинішнього лідера Партії регіонів.

Подібна перспектива штовхатиме Януковича до створення Блоку свого імені, що радісно підтримають, насамперед, соціалісти. Хоча такий блок є поки вельми гіпотетичним розвитком подій, він є найкращим варіантом для самого Віктора Януковича.

Адже ще не факт, що ПР поставлять на нинішнього прем’єра, коли дуже скоро треба буде домовлятися з президентом про формат урядової коаліції. Але якщо блок носитиме його ім'я, то у поборників "покращання життя вже сьогодні" варіантів вже не буде.

СПУ: шантаж на межі "вильоту"

Не менш драматичнішою є боротьба за виживання соціалістів. Самі вони мають мало шансів потрапити до парламенту і передчуття краху штовхає їх на нестандартні кроки.

Після домовленості між президентом та прем’єром про дострокові вибори перший найочевидніший шлях для соціалістів була критика "помаранчевих". Але цю нішу успішно зайняла Партія регіонів.

Щоби якось від них відрізнятися, соціалістам потрібно було різко радикалізуватися, взявши тему НАТО, мову й іншу етнічно-стурбовану тематику. Однак і там соціалістам буде тісно – поряд з Вітренко та з екзальтованими лідерами десятка проросійських мікроблоків, Морозу, з його ззовні поміркованим іміджем, буде важко витримати конкуренцію.

Тому замість того, щоб "бити" "помаранчевих", у СПУ був шанс бити "на жалість" – розгортати тему "отруєння" Цушка, який "врятував Україну". Однак і ця тема луснула, бо швидко з’ясувалося, що ніякого отруєння не було.

Слабкі спроби "розкрутки" Цушка робляться і зараз. Особливо це помітно на сході та півдні країни, де в одну ніч майже на всіх парканах з'явилися написи "Цушко-герой". Імітуючи народну творчість, партійні політтехнологи чомусь забули, що в таких місцях сам народ переважно пише слово з трьох літер…

Отож, СПУ поставили на блок з Партією регіонів, і ... почали "бити" Януковича. Саме на прем’єра був розрахований безкінечний спектакль у парламенті, робота якого ставила Януковича у дуже делікатну ситуацію – не підтримувати вірного соратника лідер ПР не міг, а підтримати його – означало би не просто порушити слово про 30 вересня, привселюдно оголошене разом з президентом, а і віддати ініціативу спікеру, котрий постав би значно енергійнішим поборником "помаранчевих".

І тому лідер "регіоналів" на парламентський спектакль обмежувався, переважно, мовчанням.

Але у підкилимних перемовинах від ПР соціалісти досі очікують конкретних відповідей – або союзники по уряду формують блок, вагою у 25-28 депутатів від СПУ, або по низці східноукраїнських округів "регіонали "допомагаюють соціалістам бюлетенями, і тоді ті можуть йти самостійно. А якщо ні, – Мороз збиратиме депутатів на осінню сесію для нової Конституції, і хай спробує Партія регіонів не підтримати конституційні ініціативи спікера!

У рафінованому виді цю стратегію представив депутат Волга, який з притаманною йому відвертістю заявив, - якщо СПУ не піде на вибори разом, вони будуть вести свою виборчу кампанію на критиці Партії регіонів.

Що це не блеф – чудово розуміють у Партії регіонів. І не випадковою прем’єр Янукович призначив свій мегамедійний виступ про досягнення уряду саме у день і у час закриття сесії за версією Мороза, забираючи у нього останні крихти такої потрібної йому зараз публічності.

КПУ: безбарвна стабільність

Те, що відбувається у середовищі комуністів найменш відомо громадськості. Дається взнаки успадкована від радянських часів партійна дисципліна та закритість цієї структури для притоку нових потужних кадрів. До КПУ особливо не поспішають представники великого бізнесу чи публічні люди, адже комуністична ідеологія, з усією її ленінсько-сталінською історією стає замкнутим гето для політиків та бізнесменів, і тому членство КПУ не може гарантувати потужного просування в урядові структури чи на публічну арену.

До парламенту йдуть ті самі люди, не кажучи вже про те, що йдуть з тими самими ідеями. Симоненко, Мартинюк, Гуренко, Грач - постійні лідери і водночас ветерани комуністів. Але рейтинг у комуністів сталий і, навіть, трохи покращився, а тому в списках комуністів порівняно мало штовханини.

В КПУ від виборів до виборів відбувається дисциплінована ротація – представника однієї області, який на минулих виборах був нижче, тепер підняли вгору, а того, хто був трохи вгорі, трохи опустили вниз. Минулого разу від "молодіжки" була одна людина, а тепер інший, але й колишні лідери від "молодіжки" далеко не зникли.

У КПУ менше внутрішньовидової боротьби. Але існує проблема появи нових кадрів та яскравих особистостей, і, знову таки, фахівців спроможних працювати в уряді. А, втім, чи потрібні вони комуністам?

У наступній частині – про внутрішньопартійну боротьбу в БЮТ та "Нашій Україні."

 

Частина 2: БЮТ та НУ

Напередодні виборчої кампанії, коли партії лише роблять передвиборчі пристрілки у змаганні за бажані мандати, як ніколи сильні закони Чарльза Дарвіна, який твердив, що внутрішньовидова боротьба завжди жорсткіша від зовнішньовидової.

У стані основних політичних гравців точаться важкі внутрішні змагання за кількість місць та порядкові позиції у виборчому списку, а також ранг та формат блокування між публічно відданими одне одному союзниками.

Боротьба всередині партій притаманна для всіх українських політичних сил без винятку.

Різняться хіба методи та способи покарання відступників. У Партії регіонів такої проблеми як "перебіжчики" поки немає.

І не тільки тому, що регіонали були в уряді, а й тому, що успадковані від донецького бізнесу методи надихають потенційних зрадників хіба тихо піти з політики, аніж наражатися на гнів своїх колишніх соратників.

У БЮТі та Нашій Україні "перебіжчиків" піддають хіба що загальному осуду або перспективою назавжди відлучити від влади. Саме "зрада" і "влада" стали основними темами внутрішньополітичних змагань у таборі помаранчевих сил.

БЮТ: нагорода за вірність

У БЮТ передвиборчі списки формуються за принципом вірності. Головний меседж який надсилає лідерка БЮТ для своїх партійних соратників – "якщо ви мене не зрадили, я теж вас не зраджу".

І справді, у передвиборчому списку блоку не відбулося жодних масштабних змін. "Зрадники" повилітали зі списку, а вся решта кандидатів у тому самому порядку акуратно посунулися вгору рівно на кількість звільнених позицій. За це дисципліновано проголосували два з'їзди, скликані після указів президента.

Практика винагород за вірність тримається у блоці далеко не перший рік. Поряд з полум'яною лідеркою від виборів до виборів виживають найвідданіші, найдисциплінованіші та "найперевіреніші".

Власна публічність чи рахунки у банках тут відіграють не першу роль, хоча вірність бізнесменів лідерка БЮТ, яка за часів Кучми сама переживала важкі часи незаконної втрати власного бізнесу, цінує особливо.

Так само і до формату блокування політичних сил на парламентських виборах ставлення в БЮТі дуже консервативне. Якби нові партії побажали влитися до БЮТ, їм би було досить складно увійти до блоку юридичним суб’єктом.

Це вдалося лише прибульцям з ПРП, які після усіх формальностей, напевно, пропишуться на місця "перебіжчиків".

Такий підхід до внутрішньопартійної конкуренції має свій сенс – в блоці майже немає публічних чвар і гучні скандали трапляються нечасто.

Водночас ця ситуація є проблемою для Тимошенко, оскільки партії бракує притоку нових людей та нових менеджерів. Останнім часом до блоку долучилася лише група ПРП та Вінський, зі шлейфом неоднозначної діяльності в СПУ.

Інша проблема такої внутрішньої політики є те, що більшість відданих їй людей в регіонах знову залишилися за бортом, і їм важко зрозуміти за що страждати в опозиції практично з нульовими шансами хоч якось просунутися по партійній вертикалі. І надія з’являється, хіба коли "вищі за рангом" партійці зрадили....

Інша внутрішня проблема блоку - рівень впливовості навіть першої десятки доволі умовний, рішення в партії, при цьому, ухвалює одна людина, прислуховуючись ще до щонайбільше 5-ти людей. Між іншим, їхня позиція, фактично, не корелюється із місцем у списку.

БЮТ – це політична сила, у якій не може бути боротьби за перше місце, там завжди є боротьба за другу позицію. Нині ця боротьба помітна по лінії Турчинов-Вінський, хоча перший досі успішно вигравав дуелі під знаком серця. Серед його найколоритніших суперників можна згадати хіба Михайла Бродського, який нині шукає політичної долі в іпостасі "вільного демократа".

Прагнучи дострокових виборів, БЮТ виявився до них неготовим, насамперед, ідейно. Будучи найсильнішим тактиком, Тимошенко, схоже, програє в стратегії. Адже, по суті, добившись перевиборів, Тимошенко знову отримала ситуацію, коли реальними супротивниками в суспільстві сприймають двох Вікторів.

Брати на себе відповідальність прорвати "вікторіаду" доручено Турчинову – традиційному лідеру виборчих кампаній блоку. Виборчий штаб також очолюють так звані "олігархи" Богдан Губський та Олександр Абдулін. Останній відповідатиме за інформаційну кампанію.

БЮТу інколи дорікають, що у списку лишилося чимало бізнесменів, які маючи неабиякі апетити можуть підвести весь блок під монастир.

Не взяти їх знову до списку на початкових етапах розпуску парламенту Тимошенко не могла, адже втративши перспективу знову потрапити до Верховної Ради, вони могли звідти і не виходити, ставши черговими "перебіжчиками".

Якщо Тимошенко керувалася саме цими мотивами, то сюрпризів із "очисткою" списків можна було би теоретично чекати на новому з'їзді. Це було би і прагматично і, може, навіть, краще для блоку.

Але навряд чи БЮТ змінюватиме статус кво у партійних лавах. Адже це порушить у решти партійців впевненість у власному майбутньому і віру у слово лідерки.

Наша Україна: боротьба за президента

Якщо в Україні й існує політична сила з найбільшою внутрішньою конкуренцією, то це, напевно, "Наша Україна". В самій "Нашій Україні" існує складна конфігурація джерел впливу, яка тепер може бути змінена приходом нових політичних сил.

Створення передвиборчого блоку з 8-ми партій-суб’єктів є дуже амбітним завданням, адже досі "демократи" множилися поділом, а не об’єднанням. Однак недавнє оголошення кількох версій першої десятки мегаблоку демократичних сил засвідчило, що у довгоочікуваному об’єднанні демократів не все так безхмарно.

Крім того, нові партнери ще не вступивши до блоку, вже почали жваву дискусію, яка вийшла за межі усякої інформаційної дисциспліни, необхідної для ведення успішної виборчої кампанії.

Суперечка між "Правицею" та Юрієм Луценком взагалі закінчилися грубістю – лідер "Самооборони", натякаючи на консервативно-етнографічні уподобання лідерів "Правиці", послав майбутніх партнерів по блоку їздити до парламенту на своїх возах...

У День Конституції В'ячеслав Кириленко та Юрій Луценко підписали публічну угоду та оголосили про створення єдиної партії. Разом з тим, лідер "Нашої України" перебуває у стані жорсткого тиску з боку лідера "Самооборони", який вперто висловлює амбіцію стати лідером мегаблоку.

Не випадково, саме про них як про двох достойних лідерів мегаблоку говорив Віктор Ющенко.

Водночас, головний самооборонець атакує "Нашу Україну" ультиматумами та жорсткими умовами, особливо не переймаючись подальшими стосунками зі своїми, у перспективі, однопартійцями.

Попри гучні дискусії з Луценком, "Правиця" тримає, загалом, нейтральну позицію щодо двох лідерів позицію, намагаючись чітко зафіксувати для себе чималу частку місць за свої "минулі заслуги", чим дратує, часом, усіх без винятку учасників мегаблоку.

Але до Кириленка тяжіє партія "Пора", якій до вподоби ліберально-реформаторська риторика лідера "Нашої України".

Задача максимум для Луценка - змінити бренд "Наша Україна" на іншу назву – наприклад, на Союз демократичних сил – і стати першим номером у виборчому списку.

У цьому випадку після виборів він стає однозначним лідером усіх, - окрім БЮТ, - демократичних сил, які, у таких умовах, будуть після виборів створювати єдину партією, що матиме чітку тенденцією стати лідерською. Тоді в "помаранчевому" таборі виникне два персоніфіковані блоки, - один вже очолює Тимошенко, а другий очолить Луценко, - два лідери зі схожою термінологією, амбіціями а, інколи, лівацькими ухилами.

Поки однозначним, хоч і не зовсім формальним лідером "Нашої України" є президент, який, крім того, є й незаперечним арбітром у суперечках пропрезиденстських "помаранчевих".

Безумовно, на внутрішню політику блоку впливає і голова секретаріату Віктор Балога. Але, поза сумнівами, за Ющенком буде вирішальне слово щодо квот і порядкових номерів у списку мегаблоку.

Прелюдією своєї рішучої політики з утихомирення непомірних апетитів парламенстської більшості президент почав саме з оновлення "Нашої України".

Відсунувши на другі ролі "любих друзів", він поставив відповідальним за партію Балогу, який дав чіткий сигнал усім партійцям – "Наша Україна" не окремий політичний гравець і не чиясь приватна власніть, яка існує для вдоволення власних потреб, - НСНУ – це партія президента та його секретаріату.

Ті, кого називали "любими друзями", відійшли в партії на другі ролі. Той же Петро Порошенко вибрав для себе дуже правильну тактику – не демонструвати зайвих амбіцій, навіть, попри те, що п’ять-шість обласних організацій, які, за свідченнями джерел всередині партії, він особисто фінансував, перебувають у дуже сумнівний ситуації.

Поводяться тихо й інші фігуранти партійних скандалів, хоча це їх, напевно, попередив Кириленко, коли, пославшись на думку низових організацій, заявив, що точно знає, кого рядові партійці не хочуть бачити у передвиборчих списках. А щоб декому було страшніше, кілька разів повторював, що "списки ще мають переглядатись".

* * *

Справжня виборча кампанія, напевно, почнеться тоді, коли партії та блоки подадуть затверджені з’їздами списки до Центральної виборчої комісії. Стихнуть партійні чвари, і соратники з театральною усмішкою знову стануть поряд на барикадах.

Даремно українських політиків звинувачують у відсутності стратегій. Коли справа торкається особистісних інтересів, вони блискуче виявляють вміння бачити на кілька ходів наперед, будувати складні комбінації та системно добиватися поставленої мети. Але країні потрібні інші стратегії...

На нинішній виборчій кампанії ми майже не побачимо зміни облич, змін ідей та підходів до партійного будівництва та до вирішення проблем в країні. І все це стане підґрунтям для чергових політичних криз, у виникненні яких не сумнівається вже ніхто.

Сергій Таран, політолог, для УП

 http://www.pravda.com.ua/articles/2007/07/3/3253273/

 

Новини

  • 1
  • 2
  • 3
  • 4

Архів новин

2019
грудня
MoTuWeThFrSaSu
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
Мiжнародний Iнститут Демократiй © 2012
Сайт виготовлено в компанії SolTech